У середньовічному Китаї та Японії використовували незвичні способи вимірювання часу. Це були так звані «пахощові годинники», які дозволяли визначати години не за циферблатом, а за запахом.
Йдеться про спеціальні пристрої з ладану або ароматичних сумішей, які згоряли з певною швидкістю. У міру того як вогонь або тління досягали різних позначок, змінювався аромат, що дозволяло орієнтуватися в часі, пише IFLScience.
Найпростіші варіанти таких годинників працювали як свічки з мітками часу: вони поступово згорали, показуючи перебіг годин. Більш складні конструкції використовували спіралі або доріжки з ароматичного порошку, розділені на рівні інтервали. Коли вогонь досягав нової ділянки, змінювався запах, а іноді спрацьовували й додаткові механізми — наприклад, падіння металевих кульок, що давали звуковий сигнал.
Дослідники зазначають, що такі пристрої були не просто способом відстеження часу, а й поєднували практичність із культурними та ритуальними елементами, зокрема у храмах і палацах.
Хоча сьогодні подібні «ароматичні годинники» не використовуються, вони залишаються прикладом того, наскільки різноманітними були ранні спроби людства вимірювати час.
