Угода США з росією щодо постачання дизельного пального стала черговим сигналом того, що інтереси Вашингтона та Києва далеко не завжди збігаються. Поки українська делегація намагалася домовитися про завершення війни, Дональд Трамп оголосив про економічну угоду з путіним без підтверджених поступок москви. За такого підходу Україні, ймовірно, доведеться готуватися до тривалого протистояння, зберігати американську підтримку та продовжувати власний тиск на російську воєнну економіку. І дедалі актуальнішим стає питання: чи не доведеться просто перечекати президентську каденцію Трампа?
Дизель замість миру: що насправді отримав путін
Переговори української, американської та європейської делегацій у Маямі 9 жовтня завершилися достроково. Другого дня зустрічей не буде. Майже одночасно Трамп оголосив, що домовився з путіним про постачання російського дизельного пального до США та на світові ринки. Американський Мінфін видав тимчасовий дозвіл на визначені операції з російським дизелем до 7 квітня 2027 року. Вашингтон пояснює це необхідністю стримати ціни на пальне, які стали серйозною проблемою для американських споживачів. Проте виникає інше питання: що отримали від цієї угоди Україна та міжнародні зусилля з припинення війни?
Поки що публічно підтверджених поступок москви немає. путін не погодився на припинення вогню, не оголосив про енергетичне перемир’я та не взяв зобов’язань негайно відновити мирні переговори. Натомість росія отримала можливість розширити продаж нафтопродуктів, а отже — потенційне джерело додаткових доходів. Зеленський назвав рішення Вашингтона інвестицією у війну та порівняв нову домовленість із самітом на Алясці. На його думку, українську переговорну команду могли використати як прикриття паралельних домовленостей американців із кремлем. Цей намір не доведений, однак сам факт одночасного проведення мирних консультацій і послаблення обмежень для росії став серйозним ударом по довірі між партнерами.
Іронія полягає ще й у тому, що економічний результат угоди для самих США залишається сумнівним. Опитані Associated Press експерти вважають, що додаткові російські поставки навряд чи суттєво знизять ціни на американському паливному ринку. Тобто політичний ефект від домовленості може виявитися значно більшим за економічний. І насамперед цей ефект отримує москва: вона демонструє, що може домовлятися з Вашингтоном про послаблення обмежень, навіть продовжуючи війну.
Дизельний парадокс Трампа: кому насправді потрібна ця угода
У домовленості Трампа з путіним є ще одна деталь, яка робить її економічну логіку доволі сумнівною. США самі є найбільшим у світі експортером дизельного пального. За даними американського Управління енергетичної інформації (EIA), у 2025 році Сполучені Штати експортували приблизно 1,27 мільйона барелів дистилятного пального на добу — це близько 60–63 мільйонів тонн за рік. Росія традиційно посідає друге місце у світі за експортом дизелю, але у 2026 році її можливості суттєво скоротилися через українські удари по нафтопереробних заводах. І тут виникає парадокс: найбільший експортер домовляється про поставки з країною, яка сама зіткнулася з проблемами виробництва та вивезення пального.
Ба більше, російський уряд продовжив заборону на експорт дизельного пального для виробників до 31 жовтня, а для посередників обмеження діють ще довше. Причина — необхідність стабілізувати внутрішній паливний ринок після систематичних ударів по НПЗ. Винятки з обмежень існують, тому заборона не означає повного припинення всіх поставок. Але здатність росії швидко знайти обіцяні Трампом додаткові 4,8 мільйона тонн залишається відкритим питанням. І навіть якщо ці обсяги будуть поставлені, експерти, опитані Associated Press, сумніваються, що вони здатні суттєво знизити світові ціни на дизель. Водночас саме оголошення угоди вже вплинуло на біржові котирування.
А тепер найцікавіше — гроші. Якщо умовно оцінити дизель у 800–1000 доларів за тонну, продаж усіх анонсованих 4,8 мільйона тонн може принести російським постачальникам від 3,84 до 4,8 мільярда доларів виручки. Але це лише розрахунковий сценарій, а не підтверджений фінансовий результат. Із цих грошей потрібно відняти витрати на виробництво, транспортування, страхування та інші операції. Скільки реально зароблять російські компанії та яку суму отримає бюджет рф, наразі невідомо.
У результаті складається показова картина: Трамп напередодні проміжних виборів до Конгресу намагається продемонструвати американцям боротьбу з високими цінами на пальне, тоді як путін отримує політичну перемогу у вигляді послаблення санкцій та потенційну можливість заробити мільярди. При цьому реальний вплив домовленості на вартість дизелю залишається сумнівним, а жодних підтверджених поступок кремля щодо завершення війни немає. Тобто Трамп може отримати короткостроковий політичний ефект, путін — економічні можливості, а Україна знову залишається з необхідністю самостійно послаблювати російську воєнну економіку.
Чому в такому форматі війна навряд чи закінчиться
Не віриться, що можна досягти стійкого миру, коли одна сторона отримує економічні поступки без зустрічних зобов’язань. Дипломатія має сенс тоді, коли змінює поведінку учасників конфлікту. Якщо ж путін продовжує атакувати Україну, але водночас отримує нові можливості продавати пальне, виникає ризик, що переговори перетворяться на нескінченний процес без результату. Це не означає, що від діалогу потрібно відмовлятися. Навіть недосконалі переговорні формати кращі за повну відсутність дипломатичних контактів, однак оцінювати їх слід за конкретними результатами, а не за кількістю зустрічей.
Окрема проблема — роль Китаю. Пекін залишається одним із ключових економічних партнерів росії, великим покупцем її енергоносіїв та важливим учасником світової торгівлі. Тому переговорний формат, який не враховує китайського впливу на російську економіку, має суттєві обмеження. Залучення Китаю саме по собі не гарантує миру, але його відсутність у ширших міжнародних домовленостях ускладнює створення дієвих механізмів тиску на москву.
США мають величезні економічні, військові й дипломатичні можливості. Проте останні рішення адміністрації Трампа дають підстави сумніватися в ефективності її нинішнього підходу до завершення війни. Важливо розрізняти можливості Америки як держави та політичні пріоритети її президента. Проблема не в тому, що Сполучені Штати взагалі не здатні вплинути на путіна. Проблема в тому, наскільки нинішній Білий дім готовий використовувати свої важелі впливу, якщо частина американських економічних інтересів суперечить політиці посилення тиску на росію.
Українські «санкції» проти НПЗ: чому вони можуть тривати
В цій ситуації особливого значення набувають українські удари по російських нафтопереробних заводах. Їх можна умовно назвати власними українськими «санкціями», хоча юридично йдеться не про економічні обмеження, а про військові операції. Вони спрямовані на послаблення паливної інфраструктури противника та його можливостей забезпечувати армію. Останніми місяцями удари по НПЗ впливали не лише на російський паливний сектор, а й на можливості експорту нафтопродуктів. Саме тому ця тема стала настільки болючою для Вашингтона.
За інформацією Axios, неназваний американський посадовець пов’язав рішення Трампа укласти дизельну угоду з відмовою України припинити атаки на російські НПЗ. У Білому домі вважають, що пошкодження російських нафтопереробних потужностей можуть сприяти зростанню світових цін на пальне. Відтак складається парадоксальна ситуація: удари, які послаблюють російську економіку та військову логістику, водночас зачіпають економічні інтереси американської адміністрації.
І тепер росія, ймовірно, використовуватиме нову домовленість із Трампом як додатковий аргумент проти українських атак. Кожне наступне ураження НПЗ може подаватися російською пропагандою як удар не лише по російській економіці, а й по інтересах американських споживачів. До такої інформаційної кампанії Україні необхідно бути готовою, адже економічні інтереси Вашингтона не повинні автоматично визначати межі української оборонної стратегії.
Зеленський вже запропонував зрозумілий принцип: Україна готова припинити удари по російських нафтопереробних підприємствах, якщо росія припинить атаки на українську енергетичну інфраструктуру. Це позиція взаємності, а не односторонніх поступок. Неможливо говорити про справедливе енергетичне перемир’я, якщо Україна відмовиться від ударів по НПЗ, а російські ракети й дрони продовжать знищувати українські електростанції та підстанції. Поки такої домовленості немає, продовження українських операцій проти об’єктів російської воєнної економіки залишається одним із можливих сценаріїв. Водночас рішення про конкретні удари ухвалює військове командування відповідно до обставин і вимог міжнародного гуманітарного права.
Раніше ШТАБ.info повідомляв, що Трамп просив Зеленського припинити удари по російських НПЗ. Також ми писали про умови Зеленського для деескалації та припинення атак на енергетичну інфраструктуру.
Перечекати Трампа — але не втратити Америку
Ідея банально перечекати Трампа вже не виглядає настільки фантастичною. Якщо нинішня адміністрація не зможе забезпечити реальні умови для припинення війни, Україна має бути готовою продовжувати боротьбу й після завершення її каденції. За чинним конституційним календарем президентські повноваження Трампа завершуються 20 січня 2029 року. Звичайно, немає жодних гарантій, що наступна адміністрація буде прихильнішою до України або що американська політика залишатиметься незмінною до цієї дати. Проте стратегічне планування не може спиратися виключно на очікування чергового дипломатичного прориву.
Водночас “перечекати Трампа” не означає розірвати відносини зі США. Навпаки, Україні необхідно використати всі доступні можливості, щоб отримати додаткові системи Patriot, боєприпаси, зберегти розвідувальну підтримку та оборонне співробітництво. Паралельно слід зміцнювати зв’язки з європейськими партнерами, нарощувати власне виробництво озброєння й поступово зменшувати залежність від політичних рішень Вашингтона. Це складна стратегія балансування, але значно реалістичніша за сподівання, що особиста домовленість Трампа з путіним автоматично припинить російську агресію.
Саме тут проходить межа між дипломатичною гнучкістю та небезпечними поступками. Україна зацікавлена у продовженні переговорів, однак не може дозволити собі відмовитися від важелів тиску на противника в обмін на обіцянки, які не супроводжуються реальними діями москви. Збереження партнерства зі США має поєднуватися зі здатністю самостійно ухвалювати рішення, необхідні для оборони країни.
Висновок: Трамп може змінити правила торгівлі, але не здатен одноосібно завершити війну
Угода США з росією вкотре нагадала, що для Вашингтона й Києва завершення війни може означати різні речі. Для адміністрації Трампа важливо стабілізувати ціни на пальне, продемонструвати економічний результат американським виборцям і досягти дипломатичної угоди. Для України важливо не просто домогтися припинення бойових дій, а отримати безпеку, яка унеможливить нове російське вторгнення.
У нинішньому форматі швидке завершення війни виглядає малоймовірним. Економічні поступки без зустрічної деескалації можуть лише переконати москву, що продовження війни не перешкоджає отриманню вигод від переговорів. Тому Україні необхідно готуватися до тривалої боротьби, утримувати підтримку союзників та зберігати власні інструменти тиску, зокрема на російську паливну інфраструктуру, доки не з’являться реальні умови для взаємного припинення ударів.
Справедливості у міжнародній політиці справді немає за замовчуванням. Вона не виникне лише тому, що хтось пообіцяє мир у Білому домі. Її доводиться забезпечувати власною стійкістю, силою та довгостроковою стратегією.
Можливо, Україні й доведеться перечекати Трампа. Але головне — не перечікувати війну, а продовжувати робити все, щоб росія втрачала здатність її вести.
Про це повідомляють: Axios, Reuters, Associated Press та Міністерство фінансів США.
Оцінки можливих наслідків і стратегічних сценаріїв — редакційний аналіз ШТАБ.info.
