В окупованому Старобільську на Луганщині минув тиждень після трагедії, яка стала однією з головних тем російської пропаганди. Після удару по місту під завалами загинули студенти педагогічного коледжу. Водночас навколо цієї події досі залишається багато запитань: чи був це удар по військовій цілі, чи могла йтися про російський удар, і чому окупанти так швидко використали трагедію для інформаційної кампанії.
Що сталося у Старобільську
За наявними даними, у ніч на 22 травня по окупованому Старобільську було завдано не одного, а двох ударів. Перший стався приблизно о 22:30, другий — близько 01:30. Саме під час другого удару була уражена будівля, де розташовувалися педагогічний коледж і гуртожиток. Там, за даними окупаційних ресурсів і відкритих джерел, перебували студенти. Досліджувала факти Радіо Свобода.
У день події Генеральний штаб ЗСУ повідомляв про ураження штабу підрозділу «Рубікон» біля Старобільська. Водночас офіційно Україна не заявляла, що цей штаб був розміщений саме у будівлі коледжу або гуртожитку. Це важлива деталь, адже в соцмережах швидко поширилася версія, нібито удар по коледжу був пов’язаний саме з цим об’єктом. Однак на основі офіційних повідомлень немає підстав стверджувати, що йдеться про один і той самий удар.
Чи були загиблі студенти реальними
Окрема дискусія виникла навколо питання, чи справді серед загиблих були студенти. У частині українського сегмента соцмереж з’явилися сумніви, що російська сторона могла повністю сфальсифікувати подію. Проте журналісти й дослідники відкритих джерел зібрали достатньо даних, які свідчать: загиблі були реальними людьми, а не «акторами» для пропагандистської постановки.
За даними, які наводить Радіо Свобода, ще вночі після удару батьки студентів писали у міських групах про пошук зниклих. Пізніше ці імена збіглися зі списками загиблих. Журналісти також перевіряли сторінки у соцмережах, спілкувалися зі знайомими загиблих, фіксували повідомлення про похорони та співчуття на особистих сторінках. У переліку, який поширювали окупанти, було 21 ім’я — 18 дівчат і 3 хлопці.
Тому головне питання у цій історії не в тому, чи були загиблі студенти. Наявні факти вказують, що вони справді загинули. Ключове питання інше: хто саме завдав удару, чи була поряд військова ціль і чому окупаційна влада не забезпечила евакуацію та безпеку людей.
Три основні версії
Нині навколо трагедії у Старобільську розглядають три основні версії. Перша — помилковий удар України. Друга — удар по військовій цілі, внаслідок якого студенти стали супутніми жертвами. Третя — російський удар, який кремль міг використати для інформаційної операції проти України.
Жодну з цих версій наразі неможливо остаточно підтвердити або спростувати, оскільки Старобільськ перебуває під окупацією, незалежні журналісти та слідчі не мають доступу до місця події, а більшість відео і фото знімали російські пропагандисти або структури окупаційної влади.
Що відомо про місце удару
Від удару постраждали два так звані навчальні заклади, які працювали під окупацією. Один із них — педагогічний коледж разом із гуртожитком, розташовані в одній будівлі. Саме там, за наявними даними, були всі загиблі. Другий — професійний коледж, де навчали зварників, кухарів та електриків.
Хочемо звернути увагу, що це найбільш ворожа до окупантів територія. Постраждав україномовний та майже моноетнічний (населений українцями) район Луганщини. Нещодавно Донбас Реалії розповідали, скільки зусиль Росія докладає до русифікації саме півночі Луганської області.
Навіть в інтерв’ю російським пропагандистським ресурсам безпосередньо після обстрілу студенти окупованого міста говорять українською мовою.
Від удару постраждали два так звані навчальні заклади, що працюють під окупацією, – педагогічний коледж разом із гуртожитком (розташовані в одній будівлі, саме там були усі жертви).
Ось вона:
Дослідники звернули увагу, що до одного з об’єктів окупанти не допустили іноземців, яких кремль привіз на місце удару. Також із цього закладу майже не повідомляли про постраждалих. Водночас журналісти «Реальної газети» не знайшли серед загиблих учнів саме професійного коледжу, а лише студентів педагогічного напрямку.
Проте, професійний коледж має дуже активну сторінку в месенджерах (фото з телеграму): там лише за травень опубліковані звіти про понад десяток заходів, відзняті як внутрішні приміщення, так і територія перед фасадом:
Складно уявити, що при наявності військового об’єкта всередині такі фото допустили б. Саме через легкість OSINT цього об’єкту помилка Сил оборони видається малоймовірною.
Таким чином, дослідження з відкритих джерел не дає жодної інформації про те, що в одній з двох будівель розміщувався військовий підрозділ росії. Але повністю виключити таку можливість дистанційно також неможливо, бо окупована територія закрита для незалежної перевірки.
Але це не означає, що такі ознаки не могли лишитися поза полем зору. Далеко не все можна перевірити дистанційно.
Відсутність доступу до місця удару
Окремо важливо, що територія навколо коледжів, судячи з усього, була оточена, а доступ до місця удару контролювали окупаційні структури.
Це означає, що у відкритий доступ могли потрапити не всі об’єкти, пошкоджені або зруйновані внаслідок атаки. Усе наявне фільмування з місця події робили російські офіційні «журналісти» та представники МНС рф, тоді як кадрів від місцевих жителів майже немає.
Не видно відео з побитими вікнами чи іншими меншими пошкодженнями навколо. Також немає кадрів, де однокурсники постраждалих збираються біля будівлі, і немає повноцінної фіксації надання допомоги пораненим просто на місці.
За словами викладачки, інтерв’ю якої поширювали російські канали, частина студентів взагалі вибиралася з палаючого гуртожитку самостійно. Уночі жінка вела їх у приватний сектор, щоб сховатися від дронів.
Навіть депутати «Єдиної росії», які приїхали до Старобільська в день удару, записали відео з іншої локації. Вони пояснили це нібито новою атакою по місту, через яку не могли перебувати біля коледжів.
Саме тому досі невідомо, що розміщувалося в інших спорудах, які могли бути зруйновані ударом. Також невідомо, що відбувалося за фасадом професійного коледжу — старовинної будівлі бордового кольору, яку на доступних відео показували переважно лише з фасадного боку.
Чому версія росії викликає питання
Російська сторона одразу почала використовувати трагедію для звинувачень проти України. кремль виніс тему Старобільська на міжнародний рівень і скликав засідання Ради безпеки ООН. Однак у риториці російських представників швидко з’явилися суперечності.
Постійний представник України при ООН Андрій Мельник звернув увагу, що російський представник Василь Небензя спочатку говорив про «86 студентів віком від 14 до 18 років» і «дітей, які спали». Але наступного дня російське МЗС оприлюднило список із 21 загиблого, і всі вони виявилися повнолітніми.
Це не скасовує самого факту загибелі людей, але демонструє, як росія намагалася емоційно посилити власну версію подій. Для кремля така трагедія стала інструментом пропаганди: звинуватити Україну, посіяти ненависть на окупованій території та створити картинку «жертви» для міжнародної аудиторії.
Питання до окупаційної влади
У цій історії багато запитань не лише до того, хто саме завдав удару, а й до дій окупаційної адміністрації. Якщо небезпека була відома, чому студенти не перебували в укритті? Чому, за словами окремих очевидців, когось могли не пустити до сховища? Чому не було належного оповіщення, якщо раніше сирени у місті лунали регулярно?
Також незрозуміло, чому місцевих жителів, які хотіли допомагати розбирати завали, не допускали до місця трагедії. У доступних відео видно хаос, темряву і нестачу організованої допомоги. Частина поранених, за словами свідків, могла самостійно вибиратися з пошкодженої будівлі та йти вулицями після удару.
Ці обставини не менш важливі, ніж сама версія удару. Адже навіть якщо місто перебуває в окупації, відповідальність за безпеку цивільних, евакуацію і медичну допомогу лежить на тій стороні, яка фактично контролює територію.
Якою зброєю могли бити
Свідки, які давали коментарі російським медіа, говорили про дрони. На одному з нічних відео також чутні звуки моторів БПЛА, однак це відео не має точної геоприв’язки. Водночас перед будівлею професійного коледжу російські пропагандисти самі показали велику вирву, яка може свідчити про використання потужнішого засобу ураження.
Спочатку в російському інформаційному полі з’являлися згадки про ракету або авіабомбу, однак згодом ця версія зникла з офіційної риторики росії. Це важливо, бо керовані авіабомби, які могли б долетіти до Старобільська, є типовою зброєю російської авіації, а не української. Саме тому питання про засіб ураження залишається одним із ключових для встановлення реальної картини подій.
Чому Старобільськ став інформаційною пасткою
Трагедія у Старобільську стала не лише гуманітарною, а й інформаційною подією. росія використала її для розпалювання ненависті, створення образу України як «агресора» і впливу на людей, які живуть в окупації. Для кремля це типовий прийом: змішати реальні людські втрати з маніпуляціями, перекрутити обставини і використати біль людей як інструмент пропаганди.
Водночас ця історія болісно зачепила і українське суспільство. Частина людей не хотіла вірити, що на окупованій території могли загинути реальні студенти. Інші наголошували, що українці в окупації залишаються українцями, навіть якщо живуть під контролем росії і змушені навчатися в установах, які працюють за правилами окупаційної влади.
Саме тому це не лише питання військової хроніки. Це ще й складна розмова про окупацію, пропаганду, людяність і межі того, що можна перевірити в умовах війни. Остаточні відповіді можливі лише після незалежного розслідування і доступу до місця події. Але вже зараз очевидно: трагедію у Старобільську росія використовує не для пошуку правди, а для посилення власної інформаційної війни проти України.
