Україна побоюється, що гарантії безпеки союзників можуть виявитися недостатніми у межах майбутньої мирної угоди, тому розглядає стратегію «сталевого дикобраза» — держави, здатної самостійно стримувати нову агресію.
Про це пише POLITICO
Україна може зробити ставку на власні оборонні можливості, якщо міжнародні гарантії безпеки не забезпечать належного захисту. Такий підхід передбачає створення потужної армії та розвиток національного оборонного виробництва — своєрідний «план Б», який дозволить країні вистояти самотужки.
Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн раніше закликала перетворити Україну на «сталевого дикобраза», тобто державу, «неперетравлювану для нинішніх і майбутніх агресорів».
Що означає стратегія «сталевого дикобраза»
Концепція передбачає наявність постійної великої армії, значні інвестиції у сучасні технології безпілотників і ракет, а також активне виробництво зброї всередині країни.
Голова місії України при НАТО Альона Гетманчук наголосила, що держава кардинально переосмислила підхід до безпеки. Якщо раніше ключову роль відігравали зобов’язання партнерів, то тепер основою гарантій мають стати українська армія та оборонна промисловість.
Фактично йдеться про формування системи стримування, яка змусить потенційного противника відмовитися від нової атаки через занадто високі ризики та втрати.
Чому Київ сумнівається у зовнішніх гарантіях
Українська влада виходить із припущення, що будь-які домовленості без членства в НАТО можуть мати меншу вагу, а отже країна повинна бути готовою до сценарію самозахисту.
Крім того, гарантії безпеки часто стають предметом складних переговорів між союзниками, що підсилює невизначеність навколо їхньої реальної ефективності.
На цьому тлі стратегія «сталевого дикобраза» виглядає як прагматичний варіант довгострокової безпеки — навіть у разі зменшення зовнішньої підтримки.
Військова трансформація після війни
Реалізація такої моделі потребує масштабних реформ:
- зміцнення оборонного сектору;
- модернізації систем закупівель;
- розвитку високотехнологічного озброєння;
- підвищення рівня підготовки військових.
Усе це має сформувати сили, які потенційний агресор побоїться атакувати повторно.
Водночас експерти зазначають, що побудова великої мирної армії вимагатиме значних фінансових ресурсів і продуманих організаційних змін, адже утримання боєздатного війська після завершення бойових дій стане одним із ключових викликів для держави.
«План Б» як елемент довгострокового стримування
Стратегія «сталевого дикобраза» демонструє зміну українського мислення: від залежності від союзників — до моделі максимальної оборонної автономії. Такий підхід не виключає міжнародної підтримки, але робить її доповненням, а не фундаментом національної безпеки.
У підсумку Україна прагне створити систему, за якої навіть потенційне перемир’я не означатиме вразливості, а будь-яка нова агресія стане надто дорогою для противника.
