У самому серці прифронтової Донеччини, де кожен метр землі має ціну людського життя, відбуваються речі, які викликають більше запитань, ніж дають відповідей. Під виглядом термінового укріплення оборонних рубежів, обласна влада в березні розподілила понад 76 мільйонів гривень. Однак замість прозорості — тінь сумнівних схем, фірм-одноденок і знайомих прізвищ з минулого
Згідно з даними з державного порталу Prozorro, у березні оголосили масштабні закупівлі для облаштування захисних споруд у Краматорську, Краматорському районі та Покровській громаді. Йшлося, зокрема, про:
- п’ять тисяч спіральних бар’єрів типу «Єгоза»;
- п’ять тисяч комплектів інженерних перешкод;
- понад сім сотень габіонів.
Після формальних торгів переможцями стали гравці, які раніше вже світилися у публічних скандалах. Бар’єри довірили краматорській компанії “Будінвест торг компані”, габіони — харківському “Заводу Фрунзе”, а інженерні перешкоди — запорізькому ТОВ “Югсталь”. На перший погляд — звичайні контракти. Та варто копнути глибше — і починається найцікавіше.
“Завод Фрунзе” — це не просто промисловий гігант. Його очільник, депутат від партії “Блок Кернеса”, має ділові зв’язки з Олександром Романенком — людиною, яку суд визнав винною у веденні бізнесу в Росії під час активної фази війни. Його підприємство у Бєлгороді, зареєстроване ще до вторгнення, продовжувало сплачувати податки країні-агресору й активно працювало, в тому числі — через філії в окупованому Криму. Згідно з матеріалами суду, він не просто був формальним власником — він керував фінансами, підписував контракти та контролював потоки коштів. Навіть після початку повномасштабної агресії РФ проти України, бізнес продовжував функціонувати, приносячи прибутки й російському бюджету.
Далі — більше. ТОВ “Югсталь” із Запоріжжя, ще один переможець тендеру, має річний оборот у понад 1,5 мільярда гривень. Проте за цими цифрами стоїть бізнес-імперія родини Мітрохіних — з цілою низкою компаній, які фігурують у справах про постачання неякісної військової форми, фіктивні підприємства, виведення коштів та несплату податків на сотні мільйонів. Ці компанії неодноразово ставали фігурантами кримінальних проваджень, а також журналістських розслідувань, які вказували на схеми, що дозволяли обминати податкову, поставляти продукцію за завищеними цінами або непридатної якості. Уявіть лише: бронетехніка, яку мали укріпити, оснащується деталями, що не проходять жодної перевірки.
А “Будінвест торг компані” — відносно новачок. Три роки на ринку, дохід у понад 60 млн, і — раптово — активна співпраця з департаментом оборони ДонОДА. Засновник цієї фірми пов’язаний з іншим підприємством — “Перша дорожньо-будівельна компанія”, яку нещодавно внесли до антирейтингу Антимонопольного комітету за узгоджені дії на торгах. Офіційно компанії різні, але в документах — одна пошта, один бухгалтер, і навіть один працівник на обох. Після потрапляння до чорного списку одну фірму змінила інша — із тим самим ядром управління. Нове ім’я — та сама суть. Це класичний приклад обхідної схеми, яка дозволяє зберегти доступ до державного фінансування навіть після офіційних заборон.
Втім, справжня кулуарність починається там, де замовлення не проходили через тендери. Обласна влада провела щонайменше три прямі закупівлі — будівельні скоби, поліетиленова плівка, інші дрібні, але критично важливі позиції — загалом ще на понад 5 мільйонів. Ці закупівлі пройшли за спрощеною процедурою, що дозволило уникнути будь-якої конкуренції та публічного контролю. Формально — законно. Фактично — ідеальні умови для маніпуляцій.
Постачальниками виявились підприємці, зареєстровані кілька місяців тому. У Наталії Шкарупи з Полтавщини за пів року — держзамовлень на 6 мільйонів, виключно від Донецької влади. Аналогічна історія — у ФОПа Михайла Цірульника, зареєстрованого за тією ж адресою, що і Вікторія Цірульнік — головна бухгалтерка компанії, афілійованої з впливовим підприємцем Віктором Коркішком. Це не просто збіг — це слід, який веде до однієї з найбільш стійких бізнес-структур на Донеччині, яка роками забезпечує себе контрактами незалежно від влади чи політичної ситуації.
Окрема глава — компанія “Пром Інтер Трейд”. Три роки існування, лише два договори — обидва з тим же департаментом, на суму понад 90 мільйонів гривень. Статутний капітал — 500 гривень. Телефон — той самий, що й у фірми, яка стабільно виграє підряди на будівництво для області. А попередньою власницею “Пром Інтер Трейд” була все та ж Юлія Коломієць, наближена до згаданого Коркішка. Це — класика ручного бізнесу, який орієнтується виключно на роботу з владою. Жодного приватного клієнта, жодної відкритої конкуренції — лише бюджети.
Ця мозаїка прізвищ, фірм та схем створює тривожну картину: бюджетні мільйони в зоні бойових дій розподіляються не завжди там, де це справді потрібно, і не тими, хто має бездоганну репутацію. У той час, коли фронт потребує максимуму зусиль, підрядники з сумнівним бекграундом перетворюють оборонні замовлення на власний бізнес. Усі ці історії мають одну спільну рису — формальну законність і глибоку моральну токсичність. І в цьому полягає найбільша проблема: система вміє прикривати навіть найцинічніші дії юридичною чистотою.
Розслідування не дає однозначних висновків. Але воно ставить питання, які не можна ігнорувати. Хто контролює, кому йдуть гроші? Чому постачальники, пов’язані з Росією, досі виграють українські тендери? Як так сталося, що в умовах війни під прикриттям фортифікації відбувається чергова перерозподільча гра?
І поки одні воюють за свободу зі зброєю в руках, інші — здається — продовжують “заробляти” під прикриттям війни. Україна не може дозволити собі таку розкіш. Ми не маємо права втрачати не лише території, а й довіру. А отже — мусимо питати. Гучно, незручно, наполегливо
Штабінфо #розслідування #Донеччина #фортифікація #Prozorro #бюджет #корупція #обороннізакупівлі #війна #тіньовісхеми #розпилбюджету #держзамовлення #ЗСУ