На початку 2025 року Служба безпеки України та Державне бюро розслідувань затримали двох генералів і полковника. Ми наголошували про це ось тут. Їх звинувачують у тому, що вони «не забезпечили належний захист Харківщини під час наступу ворога у травні 2024 року». Ця справа викликала широкий резонанс не лише через її персоналії, а й тому, що вкотре показала фундаментальну проблему: в Україні досі немає повноцінної військової юстиції.
Ця стаття не про перебіг кримінального провадження і не про аргументи захисту чи обвинувачення. Вона про те, чому військовослужбовці, які приймають рішення в бойових умовах, ризикують опинитися перед цивільним судом без належних гарантій справедливого розгляду.
Проблема цивільного судочинства для військових
Штаб.Інфо вже наголошував на зустрічах “Конституційних студій”, що на одинадцятому році війни військовослужбовці ЗСУ та інших силових структур залишаються без спеціалізованого правового захисту. Їх справи розглядають цивільні слідчі, прокурори та судді, які не мають відповідного військового досвіду чи знань. Ця ситуація створює правову колізію: командири на полі бою змушені керуватися не лише статутами та бойовими наказами, а й усвідомлювати, що будь-яке їхнє рішення може стати предметом розслідування цивільних органів.
Як розвивається справа генералів?
Затримані офіцери – генерал-лейтенант Артур Горбенко, генерал-майор Юрій Галушкін та полковник Лапін. На основі експертного висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (НДІСЕ), проведеного цивільними особами без військового досвіду, вони були визнані винними у «неналежному захисті» Харківщини.
При цьому всі троє заявляли про готовність далі служити на передовій, проте рішення суду було жорстким – їх відправили до слідчого ізолятора. Згодом апеляційний суд змінив запобіжний захід Артуру Горбенку на домашній арешт, але Юрій Галушкін, після виходу з СІЗО, отримав ще одну підозру та був повернутий до ізолятора. Полковник Лапін досі перебуває за ґратами.
Небезпечний прецедент: хто наступний?
Ця справа не поодинока. Схожа ситуація виникла у справі командира авіації Національної гвардії України Руслана Розенберга. Слідчі ДБР, ігноруючи висновки експертиз Міністерства внутрішніх справ та інших офіційних органів, керувалися оцінками приватного експерта, який звинуватив бойового льотчика у розтраті 12 млн грн.
У масштабах країни подібних справ – тисячі. Вони можуть мати серйозні наслідки для української армії, адже командири та офіцери, які приймають складні рішення на полі бою, змушені думати не лише про оборону, а й про ризик потрапити за ґрати через судове переслідування.
Військова юстиція: що втратила Україна?
Військова юстиція в Україні фактично перестала існувати у 2010 році, коли були ліквідовані військові суди. Надалі відбувалися спроби реформування військових прокуратур – у 2012-му та 2019-му роках, але вони не дали результату.
Наразі справи військовослужбовців розглядають цивільні слідчі та прокурори, які здебільшого не мають військової освіти чи досвіду. Це призводить до серйозних проблем:
Ризик політизації справ – кримінальні переслідування командирів можуть використовуватися як інструмент тиску або навіть політичної розправи.
Некомпетентність слідчих та прокурорів – особи, які розслідують військові справи, не розрізняють тактичних та стратегічних рішень на полі бою, що ускладнює об’єктивну оцінку дій військових командирів.
Відсутність військової правової допомоги – в Україні немає спеціалізованого інституту адвокатів, які б захищали військових у судах, при цьому більшість юристів не мають доступу до державної таємниці.
Військова юстиція: що втратила Україна?
Військова юстиція в Україні фактично перестала існувати у 2010 році, коли були ліквідовані військові суди. Надалі відбувалися спроби реформування військових прокуратур – у 2012-му та 2019-му роках, але вони не дали результату.
Наразі справи військовослужбовців розглядають цивільні слідчі та прокурори, які здебільшого не мають військової освіти чи досвіду. Це призводить до серйозних проблем:
Ризик політизації справ – кримінальні переслідування командирів можуть використовуватися як інструмент тиску або навіть політичної розправи.
Некомпетентність слідчих та прокурорів – особи, які розслідують військові справи, не розрізняють тактичних та стратегічних рішень на полі бою, що ускладнює об’єктивну оцінку дій військових командирів.
Відсутність військової правової допомоги – в Україні немає спеціалізованого інституту адвокатів, які б захищали військових у судах, при цьому більшість юристів не мають доступу до державної таємниці.
Фото: надане Олександром Ганущиним
Які наслідки для армії?
Зростаюча кількість кримінальних проваджень проти військових створює ефект «замороженої ініціативи». Офіцери бояться ухвалювати рішучі дії, щоб не стати фігурантами чергової справи.
За офіційною статистикою, військові кримінальні правопорушення становлять майже третину всіх зареєстрованих злочинів в Україні. Однак з понад 30 тисяч таких справ лише у 6% випадків було повідомлено про підозру, а до суду дійшли лише 5% обвинувальних актів.
Це означає, що абсолютна більшість військових справ залишається у «підвішеному» стані, що б’є по моральному духу армії та довірі військовослужбовців до правосуддя.
Чи можливе відновлення військової юстиції?
В умовах повномасштабної війни Україна потребує якісної системи військового правосуддя, яка б забезпечувала справедливий розгляд справ військових і водночас не стримувала ініціативу командирів на полі бою.
Серед основних кроків, які варто зробити:
- Створення військових судів – відновлення спеціалізованих судових органів, які розглядатимуть справи виключно військовослужбовців.
- Формування військової прокуратури – повернення спеціалізованої прокуратури, яка б контролювала дотримання законності у військових структурах.
- Запровадження військової поліції – створення органу, який би займався розслідуванням військових злочинів та дисциплінарних порушень.
- Введення військового омбудсмена – незалежного органу, який би займався захистом прав військових у правовій площині.
- Створення інституту військових адвокатів – мережі юристів, які спеціалізуються на захисті військових і мають доступ до секретної інформації.
Висновки
Справа генералів Горбенка, Галушкіна та Лапіна показала, що українські військові перебувають у правовому вакуумі. Вони воюють, ризикують життям, але у випадку невдачі можуть опинитися у в’язниці без можливості адекватного захисту.
На одинадцятому році війни ситуація, коли армія залишається без належного правового захисту, є неприпустимою. Відновлення військової юстиції – це не лише про справедливість, а й про боєздатність держави. І що швидше будуть ухвалені необхідні реформи, то менше шансів у ворога використати цю слабкість проти України.ння військової юстиції – це не лише питання правосуддя, а й питання національної безпеки України.
Джерело: lb.ua