Майже три роки тому, російська агресія стала початком світового зіткнення, що поглинуло десятки країн. Якщо на початку війни на лініях зіткнення чулися голоси українською та російською мовами, змішані з бурятською та чеченською, то сьогодні цей багатомовний хор включає іспанську, непальську, сомалійську, сербську та вже корейську.
В небі над полем бою іранські дрони Shahed перехоплюються американськими системами протиповітряної оборони, тоді як на землі гудуть німецькі гармати, обстрілюючи російські позиції, підсилені північнокорейськими снарядами.
Як зазначає ШТАБ.info посилаючись на джерело інформації POLITICO, через майже три роки навіть найбільш затятим ізоляціоністам важко назвати цю війну “регіональним конфліктом”. Вона почалася в лютому 2022 року – як найбільша сухопутна війна в Європі з часів Другої світової, нині претендує на звання найбільш глобального конфлікту з часів Холодної війни.
На сьогоднішній момент Україна отримує значну допомогу від країн Заходу, тоді ж як росія звертається до своїх партнерів — Ірану, Північної Кореї та навіть окремих африканських держав. Однак і тут, як і в будь-якій війні, зовнішня підтримка має свої межі.
Ключовий союзник України — Сполучені Штати, ризикує переглянути свою позицію після потенційного повернення Дональда Трампа до влади. У той самий час рф розширює співпрацю з Китаєм, використовуючи його економічну міць як засіб протидії західним санкціям.
“Сучасна війна — це не тільки бомби й танки, але й стратегічні партнерства, ” — зазначає історик Сергій Радченко. “І саме зовнішня підтримка стане ключовим фактором у визначенні результату.”
Війна як проксі-конфлікт
Коли москва почала повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, це позиціонувалось, як необхідний крок захисту від НАТО. Проте мало хто вірив, що путін дійсно готувався протистояти колективному Заходу.
Початковий план кремля передбачав блискавичну перемогу за лічені дні. Росія розраховувала на звичну реакцію Заходу: осудження, але фактичне прийняття окупації, як це було в Криму, Грузії чи Придністров’ї.
Але ці сподівання зазнали краху. Українці відчайдушно боролися, стримуючи російські війська. Цього було достатньо, щоб Захід усвідомив масштаби загрози. Упродовж кількох днів Україна почала отримувати західну зброю, розвіддані та фінансову підтримку.
“Якби Україна програла швидко, це залишилося б локальним конфліктом,” — зазначає Радченко. “Але вона не програла.”
З часом війна набувала міжнародних обертів. Як Україна, так і Росія дедалі більше покладалися на зовнішню допомогу: Україна — для виживання, Росія — для збереження домінування в небі та на землі.
Ідеологічний вимір
Сторони конфлікту мобілізують своїх союзників не лише матеріальними вигодами, а й через ідеологічні обіцянки. Україна виступає за демократію, тоді як росія просуває свою ідею “багатополярного світового порядку” й виступає проти американської гегемонії.
Це гасло приваблює країни, які незадоволені чинною міжнародною системою. Іран надає рф дрони, Північна Корея — снаряди, а Китай — ринок для російської нафти та газу, допомагаючи економіці кремля пережити санкції.
“Індія та інші країни торгують із рф і це важливо, але нічого не зрівняється з тим, що забезпечує Китай, ” — стверджує Олександр Габуєв, директор Карнегі-центру з питань Євразії.
У відповідь Захід не стоїть осторонь. США, Європа та союзники передали Україні понад 220 мільярдів доларів допомоги, постачаючи дедалі потужнішу зброю. Від гаубиць і танків на початку війни — до винищувачів F-16 і ракет ATACMS сьогодні.
Попри значну допомогу, існує ризик зменшення підтримки України. Західні країни стикаються із внутрішніми викликами: зростанням популярності ультраправих партій у Європі, економічними труднощами, а також політичною нестабільністю в США.
“З самого початку було зрозуміло: якщо Україна не переможе швидко, Америка може відмовитися, ” — вважає Ніна Хрущова, професорка міжнародних відносин.
Перші два роки конфлікту сприймалися як героїчний серіал, який мав закінчитися перемогою добра над злом. Але тепер, коли війна триває вже третій рік, увага слабшає. “Ми не хочемо четвертого сезону, але він, ймовірно, буде, ” — додає Хрущова.
Затяжний конфлікт
Сьогодні війна нагадує скоріше Першу світову з її виснажливою боротьбою, ніж технологічно просунутий конфлікт ХХІ століття.
Росія, попри втрати до 30 тисяч солдатів щомісяця, продовжує мобілізувати ресурси, зокрема найманців із Куби, Індії, Сирії та Лівії. Їх приваблюють обіцянки високих зарплат і російського громадянства, хоча ці зобов’язання часто не виконуються.
Україна також покладається на іноземних добровольців, пропонуючи не лише фінансову винагороду, а й можливість “стати на правильний бік історії”.
“Ми разом перемогли Гітлера, переможемо й путіна, ” — писав у 2022 році тодішній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.
За ким останнє слово в цій війні?
Як зазначають аналітики, доля війни залежить від рішень основних союзників України та Росії — НАТО й Китаю.
“Якщо прибрати підтримку НАТО, України не стане, ” — каже Габуєв. “Але якщо Китай припинить підтримувати Росію, кремлю доведеться суттєво зменшити свої амбіції.”
Поки ж війна продовжується, існує постійний ризик її розростання. Нові гравці, такі як Північна Корея чи Іран, можуть втягнути інші регіони, наприклад, Індо-Тихоокеанський.
Але навіть у цьому сценарії Україна залишається серцем світового протистояння, що визначає майбутнє глобального порядку.
Переклад та редагування Старун Ілона